«[Людина] приходить додому, але не повертається з війни: пам’ять закарбовує спогади про війну, обстріли, моменти «прильоту» мін або снарядів чи загибелі побратимів. …старається позбутися спогадів, але не може. Спогади повертаються у нічні кошмари, не дають спокійно жити, «вганяють» людину у депресивний стан. Час іде, а проблеми не зникають. Часто виявляється, що тільки часу замало — потрібні спеціалізовані форми допомоги, щоб відбулося зцілення, затягнулися «рани» минулого»*.
Можлива сильна емоційна реакція на мінімальні розчарування, конфлікти, прояви недружності, а також на безлад, несправедливість і порушення порядку.
На війні у людини все чітко й зрозуміло: тут свої, там — ворог, вбивай, щоб не вбили тебе, роби, що маєш, не підводь побратимів і посестер, тому що ціною є життя — твоє чи людини поряд, «чорне — то чорне», «біле — то біле»…
У цивільному житті все хаотичне, події змінюються постійно, часто щось виходить з ладу, люди підводять, державні органи належно не працюють, здебільшого все «сіре». Це дратує людину, яка повернулася з війни, вибиває з колії, впливає на загострене почуття справедливості.
До цього важко знову пристосуватися, адже в бойових умовах від чіткості та визначеності залежало виживання.